Весільний обряд села Соколів
листопада 25, 2009
Весільний обряд нашого села
Соколів, Бучацький район
Весільні клопоти починалися за тиждень до самого весілля. В понеділок приходила кухарка – жінка, котра перебирала в господині всі весільні клопоти.А у вівторок починали пекти коровай – білий здобний хліб, з яким молодята йшли до шлюбу. До короваю кликали молодих жінок, добрих господинь, які щасливі у подружньому житті, добрих на вдачу, шанованих у селі.
На стілець посеред хати клали діжу з опарою. Кухарка кликала батьків молодої для благословення: ”Благословіть, мамо й тату, коровай місити”. Батьки по черзі робили у повітрі знак хреста і промовляли: ”Най Бог благословить” та клали на стілець під діжку паперові гроші “на багатство”. Молодиці бралися вимішувати тісто. А коли воно підійшло, прикрашали його трояндами, барвінком, голубками, вирізаними з прісного тіста.
Весь час, від замісу аж доки не витягнуть його з печі, загадували на майбутнє життя молодої пари. Тому до цих пір збереглися такі повір’я:Того дня, коли печуть коровай, в хаті не можна сваритися, сперечатися. Тісто від діжі не обшкрябували ножем, щоб не відрізати долю, а лише руками.
Якщо коровай в печі, то ніхто в хаті не сідає, щоб коровай не сів.
Якщо залишилося тісто, то печуть маленькі калачики для молодиць, котрі місили тісто. А ті, приймаючи такий дарунок, казали: ”Дай Боже дочекати і моїм дітям коровай пекти”.
У четвер молодій плели вінок. Зранку сусідських дівчаток відправляли по барвінок. Мати молодої давала їм “шалянову” хустину, дрібні металеві гроші. Дівчата, нарвавши барвінку, кидали на те місце гроші – давали плату. Вдома чистий помитий барвінок клали у велике решето, в якому посередині вже був колач. А ввечері, вже по роботі, господиня кликала молодиць і дівчат вінок плести.
У Соколові з давніх давен і до сьогодні вінок для молодої шиють. На стрічку з білого невживаного полотна молодиця (її спеціально запросила для цього мати )пришивала листочки барвінку. Ця стрічка мала обхопити голову молодої, але приміряти її не можна було. Тому шили дещо із запасом. Дівчата та інші жінки подавали листочки барвінку, співали, жартували.
Цю пісню ми записали від жительки Соколова Григоришин Теклі :
Благослови Боже, отець і мати
Своєму дитяті вінок зачинати.
Мовить матінка, мовить:
Най її Бог благословить,
Отець і мати, вінок зачинати.
Шийся, віночку, шийся,
Молода, не журися.
Казали люди – добра доленька буде.
Шийся, віночку, гладко,
Як червонеє ябко.
Бо підеш межи люди, -
Наша славонька буде.
Коли вінок був готовий, молода давала жовту блискучу стрічку – позлітку – і нею обвивали вінок. Клали його на той же колач у решето, залишали на столі до другого дня. Барвінок, що залишився, забирали молодиці, «аби їх діти вінка дочекали».
Староста запрошує всіх, хто є у хаті до столу. Пили чи не пили, їли чи не їли, а головне – бажали молодій щасливої долі, довгого віку в парі з милим.
Цей віночок ставав для дівчини, а пізніше жінки, священним. Його не викидали, а берегли, як захист сім’ї від зради, від лиха. Колись був звичай плести дівчині вінок на тому самому повісмі, що з маминого вінка. Так мати могла захистити доню від поганого ока, випросити добру долю. Якщо мати залишилася вдовою, то не давала доньці свого вінка.
Наступного дня, рано-раненько всі знову приходять до хати молодої. Сьогодні її прибирають і вона з дружками йде в село просити на весілля.
Посеред світлиці сидить молода, одягнена в святковий одяг: вишита сорочка, темно-зелена або вишнева спідниця, кептар, розшитий бісером і нитками, чоботи (мали бути навіть літом ). Сидить молода на кріслі, на яке мама постелила кожух, а зверху поклала велику подушку в білій, з квітами чи яскравим узором, наволочці. Мама запросила жінку, яка вміє вбирати молоду. Зазвичай, це старша, шанована жінка, яка не одну дівчину прибирала до шлюбу.
Ой сіла м собі, ой сіла м собі
Я в крісельце нове.
Ввійди, матінко, ввійди, ластівко,
До мене, молодої,
Розплети, розчеши
Мені косоньки мої.
Ой сіла м собі , сіла м собі
Я в крісельце нове.
Ввійди, батеньку, ввійди, голубе
До мене молодої,
Розплети, розчеши
Мені косоньки мої.
Сідай, доню, на стілець.
Бери, матінко, гребінець.
Розчеши русу косу під вінець.
Прошу Вас, тату, прошу,
Розчешить мені косу.
Скільки я з Вами жила,
Нігде Вас не просила.
А тепер прошу,
Розчешіть мені косу.
Так співають доти, поки всі хатні та близькі родичі розплітають та чешуть косу молодої. Тепер мама бере колач з віночком й благословить доньку, проводячи колачем над нею (в напрямку зі сходу на захід ),легенько торкаючись голови. Так робить три рази. Потім цілує колач і віночок та дає поцілувати доньці. Так само благословить батько.
Мати кладе вінок доньці на голову і цілує її в чоло. Решту роботи зали-шають “ прибиральниці “(жінці котра прибирає молоду ).
Спочатку на голову, низько над чолом, в’яжуть “ застіжку “. Це біла стрічка або полотнина, зшита складками. Зверху на неї кладуть зелений барвінковий вінок, а потім ще один вузький віночок з білих і голубих штучних квітів. Ще в’яжуть по розплетених косах кольорові стрічки, нашиті на білу вузьку стрічку. Стрічки мають бути довшими за розплетені коси, щоб захистити їх, головне багатство дівчини, від лихого ока. Колись стрічки були різнокольорові : коричнева – символ землі, червона – кохання, рожева-молодості, біла – символ чистоти і честі, зелена – символ природи, голубий – неба, жовтий-щастя, багатства. Додавали ще фіолетовий, малиновий, світло-зелений. У наш час стрічки переважно двокольорові – білі і голубі, чи білі і
рожеві. Зверху кладуть корону або “чепок”. Вони виплетені із штучних квітів рожевого, білого, червоного, голубого кольору. Корона – це вінок з 2-3 рядів квітів. “ Чепок” – виплетене із штучних квітів щось схоже на шапку. ”Чепок” покриває всю голову молодої. Та все ж ніхто не повинен у цей день бачити волосся молодої, тому всю голову прибирають зеленню і квітами. Кожна дівчина повинна виростити для цього вазони – аспарагус, холодок ( чи як ми кажемо – “ паву”). Колись прибирали голову молоденькими ніжними гілочками барвінку.
Ось молода вже прибрана, а дружки лише чекають, поки вона підніметься з крісла. Кожна якнайскоріше хоче сісти на подушку першою, щоб першою заміж вийти. А мати вже схопила кожух, на якому сиділа доня, винесла на подвір’я, потрясла ним і каже: ” Якій кожух вовнатий, такий нам зять багатий”.
Молода з дружками кланяється усім, хто був у хаті, і просить на весілля. Розрізують колач, на якім був вінок й пригощають дорослих і дітей. Мама дає доньці маленький калачик ( для господарів першої хати, куди зайде молода ), а дружки беруть квіти і виходять з хати . Тато кропить молодих свяченою водою, а мама обсипає житом, яке перемішане з цукром і цукерками.
Кропи нас, матінко,
Свяченою водою,
Свяченою водою
Доброю доленькою.
Молоді йдуть просити на весілля. Починають обов’язково зі сходу і з хати, в якій ще не було покійника.
“ Просить молода благословенства “ – кажуть дружки.
“ Просили вас мама і тато, і я вас прошу, аби с те приходили до мене на весілля “- промовляє молода і
цілується із запрошеними ( старих людей-в руку, молодих і дітей-в обличчя).
“ Най тебе Бог благословить” – відповідають люди.
І так від хати до хати.
А ввечері молода з дружками йдуть до молодого – “ на поклін “ до його батьків і запросити на весілля.
“ Просимо з весіллє на весіллє “ два рази кланяючись , кажуть дружки.
А за третім разом - “Просить молода благословенства “.
“ Просили вас тато і мама…”- каже молода. А цілуючи руки татові і мамі свого нареченого, промовляє:
“ Прошу вас, мамо, за маму,
Прошу вас, тату, за тата,
Прошу вашого сина за чоловіка
Не на день, не на рік, а на вік”.
До молодої виходить молодий з дружбами і веде їх до столу. Сьогодні молодих обов’язково частують медом. На молодих одна ложка і одна тарілка-щоб були у житті як одне ціле. А мед – то щоб спільне життя було як мед солоденьке. Спочатку молодий годує медом молоду, а потім навпаки. Гостяться недовго, бо завтра найважливіший день у їхньому житті – вінчання.
Неділя – день весілля.
Посеред світлиці сидить молода, прибрана як княгиня: вишнева чи біла спідниця, білий з мереживом фартушок, вишита сорочка з тонкого полотна, кептар чорний оксамитовий ( а в холодну пору білий кожушок розшитий червоними нитками ).На голові молодої – все той же вінок.
Починаючи з 50-х років ХХ століття до шлюбу молода йшла у вінку з білих квітів і з білими стрічками, а ще пізніше-з білою короткою фатою ( “ ве- льоном “).
До хати вже увійшли музики. Вони грають перший раз перед образами, бажають молоді щастя, та отримавши плату від газди, виходять грати на подвір’я.
А тут вже і музики в молодого чути на вулиці. Гості молодого стають перед воротами та просяться увійти. Це їм дозволяють за певний викуп. Молода з дружками до молодого. Вони кланяються одні одним і молода запрошує гостей до хати.
Тут знову жарти, сміх, молодий з дружбами “викуповують “ білі квіти з довгими стрічками, а молода з дружками чіпляють ті квіти їм до вишиванок.
Староста підводить молодих до батьків і каже: “ Стало перед вами двоє дітей. І просять вони Господа Бога і Матінку Божу, і вас, тату, і вас, мамо, абисте їх благословили на шлюб “.
“ Най їх Бог благословить “- кажуть батьки, а діти цілують їм руки.
Всі гості і молоді вирушають до церкви. Попереду – два старости з короваями на вишитих рушниках, далі музики, а потім молоді. За якусь годину, після обряду вінчання вони стануть чоловіком і дружиною. І як клялися в церкві “ тільки смерть розлучить їх “.Ще короткий час молодий гостить у домі молодої і повертається до свого дому, до своїх гостей.
Починається гостювання. Традиційними весільними стравами були: холодець, вуджене сало і м’ясо, тушена капуста, голубці з гречкою, товчена картопля з підливою, вареники зі шкварками, борщ, курячий бульйон, а в кінці-солодка рисова молочна каша, притрушена корицею. Староста клав на стіл невелику пляшку горілки і маленький келишок та обходив усіх гостей. Кожен пригублював і передавав келишок далі. Отак пили чи не пили, а в пляшці ще залишалося. Гості по трохи поївши, починали співати. А там – і танці.
Пізно ввечері молода сідала на посаг.
Мама, батько, родичі, сусіди, всі гості дарували молодій гроші чи пода-рунки, які згодяться потім у господарстві молодої сім’ї. Часом дарували ще й щось жартівливе – сито, аби було діточок, як у житі дірочок; ляльку для майбутніх дітей, воду в решеті. Все залежало від фантазії гостей.
А молодиці співали:
Стелися барвінку,
Стежечка вузенька,
Бо йде дарувати
Матінка рідненька.
Дарую ти, доню,
На білім тарелі,
Би твої деньочки
Та й були веселі.
Стелися барвінку,
Стежина вузенька,
Бо йде дарувати
Батенько рідненький.
Дарую, Олюню,
Правою рукою,
Най ти щастя плине,
Як вода рікою.
А в кінці жартівливої:
Дарую ти, доню,
Корову з телятком
Аби с не ходила
По селі з горнятком.
Багач доробився
Кіньми та волами,
А ти доробляйся
Своїми руками.
А ще такої співали:
Червоненький бурячок,
Зелененька гичка,
Вчора була дівчинонька,
Нині молодичка.
Ой вчера м сі віддавала,
А нині сі каю.
Розв’яжи ми головоньку,
Святий Миколаю.
Співали і серйозної, аби пригадати молодій та її батькам про скоре прощання:
Жито зелене, жито травою,
Скажи мені, мамо,
Чи ти жаль за мною.
Жаль мені ,доню,
Серце ми в’яне.
А хто ж мене, доню,
На старість догляне?
Лишаю сестру,
Лишаю брата.
Але без мене
Широка хата.
Широка хата, сумне подвір’я ,
Грайте музики, в мене весілля.
Грайте музики, грайте цимбалісти,
Най си погуляють мої компаністи.
Грайте музики, грайте на скрипки,
Най си погуляю ворогам на збитки.
Грайте музики, грайте на труби,
Най мому серденьку жалю не буде.
Аж тут на подвір’я вступає молодий. Він дає “викуп “ за молоду братові чи сестрі і може забирати її з собою.
Тепер з неї знімають вінок, а голову свекруха покриває хусткою.
Тепер я си господинє,
Тепер я си панє,
Дякую ти, Михасуню,
За твоє коханє.
Молоду забирають до дому молодого.
А через тиждень, у неділю, – відгостина. Господарі збирають на гостину всю “ весільну службу “ і дякують їм.
На цьому свято закінчується – у молодят починаються будні, сповнені турботами про господарку, поле, дім.
Та любов, яка поєднала їх , не гасне і гріє їх та тримає разом весь вік.
Допомогли відтворити цей чудовий весільний обряд жительки села Соколова : Атаманюк Павліна ( до сьогодні прибирає молодих), Лесюк Надія (знавець весільних пісень), Григоришин Текля (не один вінок шила молодим) - досвідчені “прибиральниці” молодих, знавці обрядових пісень.
Завдяки таким жінкам обряди не забудуться, і нитки, які пов’язують нас з минулим не обірвуться.
-= Роботу підготували =-
Члени експедиційного загону
Соколівської ЗОШ І – ІІІ ст.
Бучацького району
Керівник: заступник директора
з виховної роботи
Тимошів Марія Іванівна
2007 рік
Ви повинні ввійти щоб залишити коментар.